загрузка...

Основні функції управління у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Під функціями управління у сфері природокористування та охорони довкілля необхідно розуміти основні напрями (або основні види) діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань по забезпеченню організації раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Функції управління — це напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини у сфері природокористування та охорони довкілля. Вони становлять зміст управління у відповідній сфері. До таких функцій належать: просторово-територіальний устрій природних ресурсів (землеустрій, лісоустрій тощо); моніторинг довкілля; кадастри природних ресурсів; екологічна експертиза; екологічний контроль; екологічні стандарти та нормативи.

Просторово-територіальний устрій природних ресурсів є однією із центральних функцій управління природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища і спрямований на проведення робіт щодо організації використання, відтворення, охорони та захисту природних ресурсів, створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров'я людини, забезпечення екологічної безпеки.

У межах цієї функції розрізняють: - встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних одиниць (гл. 29 ЗК України); - планування використання земель (гл. ЗО ЗК України); - землеустрій (гл. 31 ЗК України); -державні, цільові, міждержавні та регіональні програми у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (гл. 2 ВК України); - лісовпорядкування (гл. 8 ЛК України); - порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно- заповідного фонду (розд. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд»); - засоби забезпечення формування, збереження та використання екомережі (статті 13, 14, 15 Закону України «Про екологічну мережу України»),

Адміністративно-територіальні одиниці мають відповідну територію, межі якої встановлюються та змінюються уповноваженими орга- землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Проекти формування територій і встановлення меж адміністративно-територіальних утворень складаються з метою створення умов для самостійного вирішення органами місцевого самоврядування питань життєдіяльності територіальної громади, у тому числі й забезпечення раціонального природокористування та охорони довкілля.

Планування використання земель є складовою частиною загальнодержавної системи планування і полягає в забезпеченні оптимального розподілу земель між галузями виробництва, інших народногосподарських потреб, а також у максимальному збереженні земель сільськогосподарського призначення. Важливим напрямом цієї діяльності є залучення в сільськогосподарський обіг земель, що не використовуються, підвищення родючості земель, здійснення протиерозійних і протисельових заходів, створення умов для широкої рекультивації земель, їх охорони від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розробляються загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.

Землеустрій визначається як сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Його мета полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Призначення (завдання) землеустрою передбачені ст. 183 ЗК України та ст. 2 Закону України «Про землеустрій». До них віднесено: реалізацію політики держави щодо науково обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів та агросистем; встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів та деякі інші.

Державні, цільові, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються з метою здійснення цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони вод, запобігання їх шкідливій дії.

Серед найбільш важливих державних цільових програм у цій сфері — Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затверджена Законом України від 22 березня 2001 року; Загальнодержавна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року, затверджена Законом України від 24 травня 2012 року; Загальнодержавна програма «Питна вода України» на 2006-2020 роки, затверджена Законом України від 3 березня 2005 року, та ін.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування передбачає відновлення у встановленому порядку меж території лісового фонду України і визначення внутрігосподарської організації; інвентаризацію лісового фонду України з визначенням породного та вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; обчислення розрахункової лісосіки, обсягів використання інших видів лісових ресурсів тощо.

Порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно- заповідного фонду складається із підготовки і подання клопотань, попереднього їх розгляду, а також прийняття рішення стосовно цього питання. Резервування цінних для заповідання природних територій та об'єктів здійснюється з метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності таких територій та об'єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів.

Засоби забезпечення формування, збереження та використання екомережі передбачають наукове супроводження, проектування екомережі та розроблення зведеної, регіональних та місцевих схем формування екомережі. Проектування екомережі передбачає: нанесення на планово-картографічні матеріали територій та об'єктів, включених до переліків екомережі; визначення територій, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну, історико- культурну цінність, встановлення передбачених законом обмежень на їх планування, забудову та інше використання; обґрунтування необхідності включення територій та об'єктів до переліків екомережі, резервування територій для цих потреб, надання природоохоронного статусу, введення обмежень (обтяжень) для відновлювальних, буферних та сполучних територій для забезпечення формування екомережі як єдиної просторової системи та деякі інші.

Екологічна експертиза—вид науково-практичної діяльності уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року).

Основна мета екологічної експертизи — заборонити реалізацію проектів, програм та діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку.

Об'єктом екологічної експертизи є: - проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів; - документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції — генетично модифікованих організмів, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища.

Розрізняють державну, громадську та інші екологічні експертизи (міжнародна, договірна тощо). Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

<< | >>
Источник: Колектив авторів. Відповіді до екзамену з екологічного права. 2015

Еще по теме Основні функції управління у сфері охорони навколишнього природного середовища.:

  1. Основні цілі й завдання стандартизації та нормування у сфері охорони навколишнього природного середовища.
  2. Система органів державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища.
  3. Стаття 188/5. Невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів
  4. Екологічні нормативи та їх значення для забезпечення охорони навколишнього природного середовища: види і порядок впровадження
  5. Державний облік об'єктів та речовин, що негативно впливають на стан навколишнього природного середовища.
  6. Правові заходи щодо охорони навколишнього середовища в промисловості.
  7. Глава 7. Адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини
  8. § 3. Охорона земель як об'єкта природного середовища
  9. Підрозділ 9. Особливості повернення сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також місцевих податків і зборів
  10. Державне управління та державний контроль в галузі організації й охорони природно-заповідного фонду.
  11. Правові вимоги щодо управління та контролю в галузі охорони курортних й оздоровчих територій та об'єктів, ведення моніторингу та кадастру природних територій курортів і лікувально-оздоровчих об'єктів.
  12. Поняття, значення та правова охорона природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
  13. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу.
  14. Правовий режим охорони природних об’єктів природно-заповідного фонду.