загрузка...

Стаття Свідок

1. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
2. Не можуть бути допитані як свідки:
1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;
2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;
3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;
4) медичні працівники та інші особи, яким у зв 'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;
5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
7) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;
8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв 'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;
9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;
10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.
3. Особи, передбачені пунктами 1-5 частини другої цієї статті, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов 'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.
4. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, зобов 'язані роз 'яснити їм право відмовитися давати показання.
1. Свідок як суб'єкт кримінального процесу - фізична особа, яка володіє відомостями відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Як свідок особа може бути викликана і допитана лише після початку досудового розслідування.
Свідок надає інформацію в кримінальному провадженні тільки щодо тих фактів, які він сприймав особисто, за винятком обставин, передбачених ст. 97 КПК ( показання з чужих слів).
Закон не встановлює вікових обмежень для осіб, які можуть бути викликані і допитані як свідки. До таких осіб можуть бути віднесені і малолітні особи.
Здатність неповнолітнього, у тому числі і малолітнього, правильно сприймати події і давати про них відомості залежить від ступеня його розвитку, характеру тих обставин, про які він може дати свідчення, і умов їх сприйняття. Тому закон передбачає спеціальний порядок виклику та допиту неповнолітніх свідків (див. статті 135, 226 КПК).
Свідками можуть бути працівники правоохоронних органів, які здійснювали безпосередньо слідчі (розшукові) дії або здійснювали оперативно-розшукову діяльність, особи, які брали участь у проведенні окремих слідчих (розшукових) дій (поняті, спеціалісти, експерти, перекладачі тощо), особи, які здійснювали законне затримання відповідно до статей 207-208 КПК.
Як свідок може бути допитаний і засуджений відносно своїх співучасників у вчиненні злочину, якщо матеріали досудового розслідування стосовно них виділено в окреме провадження.
2. Не можуть бути допитані як свідки особи, зазначені в ч. 2 цієї статті.
Ця заборона викладена в ст. 63 Конституції України, відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
З метою гарантування та реального забезпечення прав учасників кримінального судочинства фактично забороняється отримувати інформацію від осіб, яким вона стала відома в силу професійної або процесуальної діяльності, конфіденційність якої забезпечується законом.
До кола цих осіб ч. 2 ст. 65 КПК належать:
1) Захисник (ст. 45 КПК), законний представник потерпілого (ст. 59 КПК), цивільний позивач (ст. 64 КПК).
Ці особи не можуть бути допитані в кримінальному провадженні про обставини, що їм стали відомі у зв'язку виконанням функцій представника або захисника.
2) адвокати — про відомості, які становлять адвокатську таємницю.
Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.
Предмет адвокатської таємниці становлять питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, зміст консультацій, поради та роз'яснення щодо вирішення правових питань, а також інші відомості, отримані адвокатом від його клієнта, його представників та/або з інших джерел при здійсненні адвокатської діяльності.
Відносини адвоката і його клієнта будуються на принципі конфіденційності, встановленому ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків зазначено, що слід вдаватися до всіх необхідних дій, спрямованих на належне забезпечення конфіденційного характеру взаємин між адвокатом і його клієнтом (п. 6 принципу І), адвокати мають дотримуватися професійної таємниці відповідно до національного законодавства, внутрішніх нормативних актів і професійних стандартів. Будь-яке недотримання принципу професійної таємниці без відповідної згоди клієнта має бути належно покаране (п. 2 принципу III).
У Правилах адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1 жовтня 1999 р., зазначено, що «дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливе належне подання правової допомоги» (п. 1 ст. 9). Збереження конфіденційності такої інформації є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати її розголошення, а також і обов'язком адвоката щодо клієнта і осіб, котрих вона стосується. Адвокату забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб (ст. 9 Закону). Забороняються вимагати від адвоката цих відомостей, а також допит його як свідка з питань, що становлять адвокатську таємницю (ст. 10 Закону). За втручання в діяльність адвоката, що може призвести до порушення професійної таємниці, передбачено кримінальну відповідальність (ст. 397 КК);
3) нотаріуси — про відомості, які становлять нотаріальну таємницю.
Стаття 5 ЗУ «Про нотаріат» зобов' язує нотаріусів зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку із вчиненням нотаріальних дій. Стаття 8 цього закону визначає, що нотаріальна таємниця - це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, у тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.
Нотаріус відповідно до ст. 1 зазначеного закону - це особа, яка працює в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займається приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Нотаріус, а також стажист нотаріуса зобов' язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.
4) медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи — про відомості, що становлять лікарську таємницю.
Медичні, фармацевтичні працівники відповідно до ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ зобов'язані дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю. Такі самі обов'язки покладено і на психолога.
5) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих.
Статтею 3 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними під час сповіді віруючих. Канонічне право кожної конфесії визначає коло священнослужителів, які за посадою ( саном) мають право на прийняття сповіді;
6) журналісти — про відомості, що містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації.
Абзацом 5 п.
«в» ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» визначено, що журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.
Зазначимо, що Україна взяла на себе зобов'язання посилювати гарантії свободи слова, у тому числі свободу преси та вільного доступу до інформації. З цією метою Україна зміцнюватиме чинне законодавство у сфері захисту професійної діяльності журналістів та забезпечення свободи інформації, а також гарантуватиме його повне впровадження (Резолюція 1003 (1993) Про етичні принципи журналістики, Рекомендація № К (96)4 «Про захист журналістів за умови конфліктів і тиску», Рекомендація 1506 (2001) Свобода вираження поглядів й інформації, Рекомендація 1589 (2003) Свобода вираження поглядів у ЗМІ в Європі).
Норми професійної етики вимагають від журналіста поважати гідність людини, її право на приватне життя. Журналіст зберігає у таємниці відомості про особу, яка передала інформацію або інші матеріали, за умови нерозголошення її імені. Журналісти повинні отримувати конфіденційну інформацію лише з дозволу та відповідно до режиму, встановленого особами, яким належить така інформація. Не допускається поширення відомостей, що становлять державну таємницю, або іншої інформації, яка охороняється законом.
Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується в своїй роботі.
Одночасно ст. 171 КК встановлено відповідальність за умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів;
7) професійні судді (п. 23 ст. 3 КПК), народні засідателі (відповідно до ст. 57 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» народним засідателем, присяжним є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя) та присяжні (статті 383-391 КПК) — про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення (див. коментар до статей 367, 375 КПК).
Винятком законодавець визначає випадки кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали (див. коментар до ст. 375 КК України);
8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення (див. коментар до ст. 469 КПК);
9) особи, до яких застосовано заходи безпеки, — щодо дійсних даних про їх особи.
За будь-яких обставин з метою надання реальної гарантії забезпечення конфіденційності інформації щодо особи, стосовно якої застосовано заходи безпеки, чинним законодавством забороняється з'ясування дійсних даних про таку особу у самої цієї особи, а так само в інших осіб, які мають відомості про дійсні дані такої особи, взятої під захист.
Відповідно до ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. № 3782-Х рішення про застосування заходів безпеки приймається слідчим, прокурором, судом, у яких перебувають кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню злочинів.
Це рішення може бути прийнято слідчим суддею у випадках, передбачених ст. 206 КПК.
Статтею 2 зазначеного Закону визначено коло осіб, які мають право на забезпечення безпеки при наявності відповідних підстав, а саме:
а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне правопорушення або в іншій формі брала участь чи сприяла виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю кримінальних правопорушень;
б) потерпілий та його представник у кримінальному провадженні;
в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;
г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
д) свідок;
е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;
є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах «а» - «е» цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій стосовно них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи служби безпеки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист, якщо кримінальні провадження перебувають у провадженні податкової міліції, прокуратури або суду, забезпечується за їх рішенням відповідно органами служби безпеки, органами внутрішніх справ чи органами і установами виконання покарань та слідчими ізоляторами.
Обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та інших матеріалах кримінального провадження, заміни прізвища, імені, по батькові в цих документах псевдонімами за постановою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора або за ухвалою слідчого судді, суду про зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не приєднуються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження. У випадках, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закрите судове засідання.
Суд за власною ініціативою або за клопотанням учасників кримінального провадження може прийняти рішення про проведення допиту учасника кримінального провадження з використанням відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі у спосіб, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка дає показання.
Орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у ст. 2 цього Закону, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки.
У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної у ст. 2 цього Закону, відомостей про кримінальне правопорушення слідчий, прокурор у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, починає до- судове розслідування, а орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий суддя, суд направляє заяву (повідомлення) відповідному органу досудового розслідування для початку досудового розслідування.
Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює заходи, інформує слідчого, прокурора, суд, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, а також слідчого суддю, якщо рішення про застосування заходів безпеки приймалося ним, а в разі усунення загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки;
10) Особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, — щодо цих даних (див. коментар до п. 9 зазначеної статті).
3. Особи, передбачені пп. 1—5 ч. 2 цієї статті, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, яка довірила зазначені відомості.
Обов'язковою умовою звільнення осіб, зазначених у пп. 1-5 цієї статті, від обов'язку зберігати професійну таємницю щодо особи, яка її довірила, є заява самої особи. Заява повинна бути написана власноручно особою, яка відмовляється від необхідності збереження довірених відомостей і в заяві повинні бути визначені обсяги цих відомостей.
Заява повинна бути написана добровільно без будь-якого фізичного та психічного тиску як з боку самих осіб, зазначених у пп. 1-5 ст. 65 КПК, так і інших осіб.
4. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди представника дипломатичної установи.
Частина 4 коментованої статті передбачає обов'язково згоду на допит як свідка особи, яка має право дипломатичної недоторканності. Така ж згода потрібна і представника дипломатичної установи для допиту як свідка працівника дипломатичного представництва.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абз. 1 цієї частини, зобов'язані роз'яснити їм право відмовитися давати показання.
Таке роз' яснення повинно бути зафіксовано у протоколі слідчої дії або судом у порядку статей 108, 352 КПК.
<< | >>
Источник: А. Гетьман. Науково-практичний коментар нового Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 № 4651-VI.. 2012

Еще по теме Стаття Свідок:

  1. Стаття 272. Свідок
  2. Стаття 50. Свідок
  3. Стаття 65. Свідок
  4. Стаття 371. Свідок у справі про порушення митних правил
  5. Стаття 67. Відповідальність свідка
  6. Стаття Відповідальність свідка
  7. Стаття 96. З'ясування достовірності показань свідка
  8. Стаття 139. Наслідки неприбуття на виклик
  9. Стаття 136. Заява про виклик свідка
  10. Стаття 47. Особи, які є іншими учасниками цивільного процесу
  11. Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками
  12. Стаття 63. Показання свідка
  13. Стаття 352. Допит свідка
  14. Стаття 66. Права та обов'язки свідка
  15. Правило A(Присяга чи офіційна заява свідків та експертів перед даванням показань)